Ластівка

Ластівка – чорний кортик, вирваний з серця вітру,

Якір смутку, що раптом кинув примарний кліпер.

Собор її хапає в сіті склепінь високі.

Ніби смерть  - сірий камінь,

Вироком – нефів окіл.

Ластівка – блискавиця у церкві, що затихла,

Коле,  мов чорна спиця, власного страху тіло.

Ластівка – сестра бурі, витає, мов жалоба,

Над натовпом понурим, стривоженим, голодним.

Ластівка – знак від неба, як символ, що від Бога,

Зведена в холод церкви молитва й осторога.

Під хмар свинцевим стогом більш не розітне тиші,

Над золотистим полем льоту свого не знизить.

Жахає та хвилина, що їй свободу вкрала,

Мов діамант, пташину кинув сюди диявол.

Щоби повік літала у безшелесній муці,

Щоби гнізда не мала, кляла красу в розпуці. 

Оригінал: 

Jaskółka czarny sztylet, wydarty z piersi wiatru

Nagła smutku kotwica, z niewidzialnego jachtu

Katedra ją złowiła w sklepienia sieć wysoką

Jak śmierć kamienna bryła

Jak wyrok naw prostokąt.

Jaskółka błyskawica w kościele obumarłym

Tnie jak czarne nożyce lęk, który ją ogarnia.

Jaskółka siostra burzy, żałoba fruwająca

Ponad głowami ludzi, w których się troska błąka

Jaskółka znak podniebny jak symbol nieuchwytna

Zwabiona w chłód katedry przestroga i modlitwa.

Nie przetnie białej ciszy pod chmurą ołowianą

Lotu swego nie zniży nad łąki złotą plamą

Przeraża mnie ta chwila, która jej wolność skradła

Jaskółka czarny brylant, wrzucony tu przez diabła.

Na wieczne wirowanie, na bezszelestną mękę

Na gniazda niezaznanie, na przeklinanie piękna.