Народжена з гарячого піску

Вчора побувала в гостях у кав'ярні "Бахчисарай". Власне не "на майстер-класі з приготування кави", не "у кав'ярні", а саме "в гостях". Бо на МК ходиш, аби чогось навчитися, до кав'ярні - випити кави, а гарна компанія, цікава розмова, затишна кімнатка і щирі посмішки - це те, що чекає на запрошеного у теплий гостинний дім. 

Адміністратор "Бахчисараю" Ленур розповідає про традиції кавування у Криму. Про те, що за кавою збиралися не стільки заради споживання смачного напою, скільки заради спілкування. Про чубуки - довгі татарські люльки, які відвідувачі кав'ярень курили, попиваючи каву. Про "жіночу" та "чоловічу" каву (до останньої додавали шматочок курдючного жиру. Це раптом сильно цікавить мою подругу і ось я намагаюся одночасно уважно слухати розповідь і тихенько пояснити подрузі, що це за жир такий і в якому саме місці овечки він знаходиться :)). І про те, що фіксованої плати за каву не було, а на виході з кав'ярні стояла скринька, у яку кожен відвідувач міг кинути гроші за каву. Такий спосіб розрахунку знову ж таки більше нагадує не відвідування закладу, а дружні посиденьки, коли хтось запрошує до себе в гості, а решта компанії "скидається" на стіл :) 

Тим часом Ленур починає чаклувати над кавою - бере мідну джезву,насипає кави, кладе кілька шматочків цукру, дрібку солі та заливає все це водою. Далі джезва мандрує на жаровню з кварцовим піском. Інший пісок, як і інший матеріал для джезви, не годиться - за кілька сотень років до Джоуля та інших великих фізиків киримли вже знали про теплоємність достатньо, щоб варити добру каву :) 

Далі кожен охочий може спробувати зварити каву сам. Я намагалася сфотографувати жаровню з джезвами у піску, але вона так і не далася мені в руки. Мені приємніше думати, що це через таємничість процесу, а зовсім не через місце, з якого ростуть руки фотографа :) 

Тим часом приносять і розставляють на столиках посуд. Маленьке горнятко для споживання кави називається "фільджан". Власне звідси і пішла наша рідна запозичена через поляків "філіжанка", яку тепер вважають мало не візитною карткою Львова. 

Кришечка - щоб зберігати каву гарячою, поки гості захоплені розмовою :) 

Солодощі до кави теж традиційні. Особисто я все життя думала, що "кураб'є" - французьке слово. Виявляється, це печиво примандрувало до нас від арабів через Туреччину та Крим, а саме слово "хураб" означає "солодкий". 

Самим кураб'є справа не обмежується: 

Між нами присутній Володимир Тимчук - упорядник збірки "Бахчисарай 2021", читає вірші з книги. Ми слухаємо. Пливуть слова, пахне кава... 

Після кави - запашний трав'яний чай: 

Попрощатися дуже складно, але добрий гість - це той, який вчасно згадує про те, що він гість :) На прощання нам підморгує пузатий чайничок на жаровні: 

Виходимо. Недалеко від будинку, в якому розташована кав'ярня, знаходилася одна з міських брам - Краківська, яка раніше називалася Татарською. Квартал, у якому мешкали давні львів'яни кримського походження, теж розташовувався неподалік. 

Совпадєніє? Не думаю ;)